Мрія
усіх "дерешоманів" вчора нарешті здійснилася: молоді
підлітки-неформали із дредами та уже старші їхні "колеги", котрі
"переросли" фестивально-романтичний вік свого життя, - усі упевнились,
що Любко ще живий, що вже заручений і, що за п'ять років повного
затишшя, таки добряче змінився. 20 квітня у Львові у Книгарні Є Любко
Дереш презентував свою нову-стару книгу "Голова Якова".
Чому
ж нову-стару? Мабуть, тому що Дереш розпочав її створення ще дуже
давно, писав, як то кажуть, "у шухляду". Потім, вирішив із тієї
"шухляди" таки вийняти і створити роман, котрий би носив назву "Як стати
Богом і не заплакати"."Спочатку я взявся за це діло досить серйозно. Оскільки, головний персонаж - композитор я брав консультації у музикантів, бо моєї освіти та обізнаності в тому не вистачало. Я поїхав на дачу в глухому лісі до знайомого художника Віктора Антончика( Це він пізніше сказав мені, що музика таке ж заклинання, як слова). Чим далі я писав, тим похмурішим ставав роман, тим важче мені ставало в голові з тим твором. Кожен персонаж, котрий входив у книгу, був порівняний мною із різними людьми. Я пригадував, які чоловічі повадки він має, манери якої дівчини нагадує. Спочатку все було чітко: я уявляв роман як таке собі коло і кожного персонажа "заганяв у певний цикл", втім, потім я почав зустрічати все більше людей, схожих на персонажів моєї книги: композиторів, дівчат. Мені стало насправді лячно, особливо тому, що я назначив завершення книги та смерть головного героя на своє день народження. У певний момент я зупинився і подумав: "що ж я роблю?" На той час було написано 3/4 роману,- а це містична пропорція. Це вже точка втілення. Тому поквапився дописати книгу і знову поклав у шухляду. Видавати роман, звісно, рука не підіймалася", - розповідає Любко.
Ми
ж справді пригадуємо: 2-3 роки тому Інтернетом ширились уривки роману,
пожадливі читачі вимагали ще і ще, книгу обіцяли от-от представити
публіці, а потім все різко "заглохло " і забулося. Сам Любко пояснює це
так:
"Потім я на 2 роки відклав роман. І чим більше часу проходило від його написання, тим страшнішим він мені здавався, герої були тривіальнішими. Але в один момент мені засяяло світло, з'явилася колісниця, як в античній п'єсі "Бог із машини" і щось сказало мені :" Любче, стань і пиши!"( сміється) І я сів переписувати. За романом, котрий був написаний я побачив створення іншого сюжету, більш прозорого. Я редагував-редагував і помітив, що від попереднього роману мало що залишилось."
Потім
Дереш навів цитату із "Бгахават-Гіти", якою ознаменував потрібність
повної деформації роману. Любко звертався до своїх юних читачів, котрі
від нестачі повітря та місця вже ледь не вмлівали та ловили кожне слово
свого кумира, як до високо обізнаних людей, котрі і Бгахават-Гіту
напам'ять знають, і цитувати її без проблем можуть. Виглядало це трішки
кумедно, позаяк у більшій мірі у залі зібралися такі собі фанати
"Культу", "Наміру" та інших попередніх його книг, легких та молодіжних. А
тут письменник просто навалився на них із священними текстами загалом, і
з Крішною зокрема.
" І тоді я назвав уже "Голову Якова" алхімічною комедію. Комедією, тому що мені стало дуже смішно: я зрозумів як може жартувати Бог. І алхімічною, позаяк, в ній теж є ті три фази. Фаза гниття - чорний колір, старе відмирає і все це переходить до другої фази - повного очищення, білого кольору. Така собі фаза "tabula rasa", себто "чиста сторінка", коли можна почати все спочатку. І червона, коли із порожнечі з'являється щось нове, філософський камінь. Те все було з моєю книжкою" - розповідає автор.
З
приводу ж Апокаліпсису, то письменник таємниче розповідає, що майянці
ще створюючи свій календар знали, що у нас буде Євро. Усе
підпорядковується кольорам та секторам і навіть з'являється та
містичність, коли позираєш на годинник, а там : 20:12 або ж 17:17.
Взагалі
у книзі поєднуються різні типи чоловіків та жінок і всі вони збираються
під одним дахом. Чоловіки у різних вікових кризах: один у 14 років,
інший у 28-29 , ще інший у 40 переживають свої вікові суперечності.
Жінки теж різні: одна Північна - валькірія, Снігова королева, інша
Східна - тонка, близька до медитацій, Західна - помішана на Фройді та
Південна.
Дереш каже: "Кожному чоловікові пасує якийсь певний тип жінки. Відбувається таке собі подьоргування. І оці речі в одному домі, різні люди, їхні потяги і до чого вони призводять я й описав."
Наприкінці,
Любко Дереш читав та виділяв певні моменти із книги. Було дивно, що
саме любовно - трагічну лінію він вирішив озвучити для відвідувачів. На
Ірені( Північній жінці у житті Якова) та соліпсичному світогляді
персонажа письменник концентрує свою увагу. Поміж читанням він згадує і
про дивну ситуацію, коли батько хлопця, котрий написав ряд статей та
матеріалів і, власне, був соліпсистом, себто вважав себе Богом, після
синового самогубства надіслав Дерешу ці матеріали. Від цього хлопця
віддалились люди, втім, він відчув велике творче піднесення. Цим
відступом Любко пояснює, що для когось книга буде чужою і малоцінною, а
для когось навіть дуже близькою.
Коли
діло дійшло до запитань, то виявилось, що їх геть немає. "Зачарована"
та "загружена" аудиторія ніяк не могла відійти від почутого, тому Дереш
запропонував всім поплескати, "не для нього, а щоб розрядити
обстановку". Затяглася і автограф-сесія, де читачі уже були активнішими
та "навчилися говорити". Приміром, мені Любко відповів на запитання про
сильні жіночі образи у його книгах: "Мені просто цікаво досліджувати жінок, мабуть, образи виходять вольові. Мабуть, це все ж моя слабкість."
Ірина Вихрущ
Ірина Вихрущ
Немає коментарів:
Дописати коментар