Сиджу на канапі та розглядаю сірі будинки за вікном. Вони одноманітні: великі дев’ятиповерхівки з оббитими та обписаними стінами,- такі собі каземати, котрі з’явилися на світ у 70-80-тих роках. Тоді, перш за все, потрібно було забезпечити житлом радянську сім’ю, байдуже яким, головне із дахом. Ото й поналіплювали цих близнюків-невдах: сірих, нудних, одноманітних. Такою ж шаблонною була свідомість та мислення радянської людини: чи то доярки, чи то робочого, а чи ж митця-архітектора. Такі будівлі й надалі продовжують з’являтися у моєму місті, навіть не так,- вони ростуть, як гриби після дощу! На жаль, те саме можна сказати про свідомість багатьох українців.
Не те, щоб я була шанувальницею Карпи. Крута чувіха, звісно: епатажна, пише-співає-малює, вільно висловлюється. Але її творчість, нехай вибачить мене непоодинокий шанувальник Ірени, я сприймаю крізь призму народної поговірки : «Біг пес через овес…» Втім, сьогодні моя повага до королеви українського епатажу зросла чи не до позахмарних висот. Справа в тому, що днями подруга скинула мені у одній із соціальних мереж відео, у котрому Ірена розповідає про людей із радянською свідомістю:
"… от він (радянський союз - прим. автора) давно здох і ваняє дешевою ковбасою та цибулею, водачькою і ..чим там ше? От людям із радянською свідомістю подобаються ці випари і на фоні цих міазмів виникає бажання бути обманутими. Їхні голоси купляють на виборах безглуздими гаслами, а вони в це все вірять… А найсумніше те, що замість того, аби повстати з вилами, ці люди й далі дозволяють себе обдурювати… Якимось чином вони прищеплюють таке мислення своїм дітям, котрі їдучи за кордон, гордо називають себе «русскіми»…Насправді ці люди просто сумують за втраченою молодістю…"
З такими словами української королеви епатажу я не лише погоджуюсь, а й уклінно дякую за публічне озвучення.
У своєму есе «Культурний монолог» відомий український письменник Сергій Жадан порушує проблему сприйняття України, як держави, у Європі та й загалом у всьому світі. Він ставить на розгляд речі та поняття, з якими асоціюється Україна для більшості іноземців. «Що європейці знають про Україну? Майже нічого. Знають, що тут були Чорнобиль, корупція та Помаранчева революція. При чому саме в такому еволюційному порядку»,- пише автор. І саме такі враження, вважає він, варто спростовувати.
Хто ж відповідає за обличчя держави на різноманітних форумах та круглих столах? Звичайно, можуть політики. Втім, вони все одно правди не скажуть, у них щороку вибори. Можуть спортсмени, але у них контракти, котрі забороняють казати правду. Бізнесмени теж,- невідомо, чи говоритимуть правду, їм головне, аби відбулося інвестування у їхній бізнес. Таким чином, залишаються митці. Саме на їхніх плечах – невдячна місія презентувати свою державу з усіма її корупційними скандалами.
Отже, допоки ми не знімемо пелену радянського мислення, усі ці обмеження, доти й житимемо, вибачте, «турками» й невігласами. Доти нас сприйматимуть такими «там», поки самі сприймаємо себе такими «тут».
А вам не остогидло слухати цю дурню від діда з бабою, від батьків та тети з вуйком про «Ситро» та газовану воду із автоматів за пару копійок? Про справжній пломбір та ескімо без ГМО? Бо мені набридло. Особисто я у ті часи не жила, не їла тієї хваленої ковбаси, не пила молока у такій пляшечці із фольговою накривачкою. (До речі, зараз деякі ностальгуюючі виробники молокопродуктів виготовляють таку тару, яка сприймається їхніми ровесниками-співвітчизниками і справжніми «русскіми» людьми на ура!)
Людоньки, імперія розвалилася! При чому давно, ото вже двадцять років української незалежності скоро мине. Пора на попелищі будувати своє, не шаблонне. Не боятися думати, не боятися говорити, не боятися вказувати на карті свою країну, вона ж бо найбільша у Європі. Не соромитись рідної мови і напису «Україна» на паспорті. Пора. Пора стерти із себе меншовартість, вимкнути старий «Електрон» і викинути на сміття холодильник «Донбас», бо він вже давно не працює, а лише змушує нас «морозитись» від Європи. Пора пустити дешеву ковбасу і оселедець у вільне плавання.
Пора викинути (радянського) ідола в Дніпро!
Ірина Вихрущ
