«Усі ці 23 роки Україна нагадувала хворого зі
старого єврейського
анекдоту. А Росія – «турботливого» родича, котрий сидить біля ліжка, чекаючи, коли ж
хворий врешті помре, щоб витягнути
золоті ложечки з-під його матрацу», - розповідає Віталій Портніков на відкритій
лекції у Львівському університеті імені Івана Франка.
«Україна відбулась як держава громадян,
- і це піднесення має своє поширення. Зараз, коли опозиціонерів у Росії
саджають у автозаки, ті співають український гімн. Це вже, як інтернаціональна
Марсельєза. Здавалося б, французька пісенька, але, коли вона лунає – усі
розуміють той революційний дух, котрий вона в собі таїть. Коли Майдан лише
починався, багато із моїх друзів-іноземців запитували: «Що це за методи? Чого
можна досягнути, співаючи щогодини гімн та слухаючи богослужіння? Що це за
пластикові щити та дерев’яні
палиці? Так не чинять вже давно у цивілізованому світі! Що ви робитимете далі?»
А замість нас все зробив Янукович, зараз же робить Путін. Архаїка ж при
встановленні нації є невід’ємною частиною. Армія оборони Ізраїлю, наприклад,
склалася із такої ж самооборони, котра свого часу, маючи не кращий, аніж в українців
інвентар, захищала євреїв від арабських нападів»,- каже Портніков.
Найцікавішим журналіст вважає зараз те, що
інтереси простих громадян такі ж, як в олігархів – і ті, й інші хочуть бачити
Україну суверенною. Громадяни не хочуть втратити державності, а олігархи –
майна, у цьому на сьогоднішній день точка збігу їхньої солідарності. В України з Росією спільне лише одне – газова труба, у
всьому іншому – це чужі нам люди, - вважає Портніков, - і за цей короткий
проміжок становлення політичної нації, Україна перетворилася із смертельно
хворої - на родича біля ліжка вже хворої Росії. Тільки от золотих ложечок з-під
матрацу їй не треба.
На запитання, чи вірить він у те, що
Майдан оправдає усі сили, затрачені на нього, Портніков каже, що оперує не
вірою, а системою фактів. «Є погана новина, котра стане для нас доброю,- каже
журналіст,- Нема грошей. Ми маємо говорити правду: іспит на державу ми не
склали і знищили все, що залишилось від Радянського Союзу. За ці 23 роки
розікрали усе, що можна було розкрасти, тому політик, котрий прийде до влади
одразу зрозуміє, що потрібно працювати, скарбниця ж – пуста. Так, Захід
даватиме гроші, втім, кожні вливання в економіку держави строго контролюватиме.
Звісно, схеми відмивання коштів все ще існуватимуть, але вони будуть значно
простішими та мізернішими.»
Україні негайно потрібне реформування,
починаючи із місцевого самоврядування, закінчуючи антикорупційним. Мають бути
створені громадські ради, від керівників потрібні постійні звіти, люди повинні
виходити на страйки та демонстрації – і це правильно. Прихильники певних
політичних сил мають критикувати своїх обранців – це нормальна практика усіх європейських
держав. Як подолати корупцію? Дуже просто: а) не давати хабарів; б) підвищити
заробітні плати.
На запитання про те, кого він бачить
наступним Президентом держави, Портніков не відповів по суті. Сказав, що
головне, аби ця людина була об’єднуючою ланкою для країни. А ще натякнув, що
Президент має бути з Дніпропетровська. « Моя ідея про Дніпропетровськ не
пов’язана з Тимошенко. Львів – Донецьк, Тернопіль – Харків, - поміж тим всім
має бути місто напівукраїнське, яке не викликає алергії. Київ –
західноукраїнський, результати голосування у ньому мало відрізняються від
результатів, приміром, у Жовкві. А от Дніпропетровськ здатен втримати баланс.
Взяти до прикладу того самого Кучму, зі всіма його вадами, проросійською
орієнтацію, навіть тут, на Галичині, його вважали українським Президентом.
Декількома словами охарактеризував
журналіст й два радикальні українські об’єднання.
«Свобода», на його думку, - партія опору, вона протиставляла себе режиму,
відкрито називаючи його антиукраїнським , і
була права. Після опору приходить
стадія лібералізму – і саме тепер «Свобода» має позмагатись, як партія
конструктивної пропозиції. Щось схоже каже
Портніков і про «Правий сектор». Брати активну участь у революційних умовах та
у виборчих – це дві різні речі. «Правий сектор» потрібно розглядати уже тоді,
коли буде сформована відповідна партія.
Щодо «наболілого»
Криму, то Віталій Портніков однозначний: й мови не може бути про початок
воєнних дій збоку українських силовиків. Цього Путін лише чекає. Більшої шкоди
Росії завдає простоювання її військових частин на території півострова. У
імперських намірах східного сусіда він вбачає бажання інкорпорувати Крим так,
щоб не залишити Росію в ізоляції до Європи. Путіну не потрібен Крим і Схід,
йому потрібна вся Україна, котра не зможе увійти в ЄС, НАТО.
Наостанок Портніков
попередив: тепер потрібно багато працювати і не ставити дурних запитань, на
кшталт, для чого нам Європа? «Так ніби Європа мріє, щоб ми до неї прийшли.
Загалом, як жила вона без нас, так й зможе жити далі. В олігархічній системі, у
котрій жила Україна, змінити щось було украй важко. Це було не життя, а
імітація, імітація всього. Ми залишили наших дітей біля розбитого корита. Але
саме зараз ми з вами живемо в перші тижні незалежності, а ця революція, усі її жертви, дали нам шанс
побудувати державу. Ми створили добрий фундамент, але, який «будинок» на ньому
виросте залежить від нового покоління.
Студентів факультету
журналістики Портніков попрохав прийти йому на заміну, бо сам вже давно хоче
писати книжки. Нова держава потребує нової генерації. Журналістика до цього
часу теж була імітацією, каже публіцист, ба, навіть гірше: поділялась на
проституцію та провокаторство. Тепер же – час нових можливостей, а отже й
викликів.
Ірина Вихрущ
