Віталій Портніков: Є погана новина, котра стане для нас доброю. Нема грошей.

 «Усі ці 23 роки Україна нагадувала хворого зі старого єврейського

анекдоту. А Росія – «турботливого» родича, котрий  сидить біля ліжка, чекаючи, коли ж хворий  врешті помре, щоб витягнути золоті ложечки з-під його матрацу», - розповідає Віталій Портніков на відкритій лекції у Львівському університеті імені Івана Франка.

«Україна відбулась як держава громадян, - і це піднесення має своє поширення. Зараз, коли опозиціонерів у Росії саджають у автозаки, ті співають український гімн. Це вже, як інтернаціональна Марсельєза. Здавалося б, французька пісенька, але, коли вона лунає – усі розуміють той революційний дух, котрий вона в собі таїть. Коли Майдан лише починався, багато із моїх друзів-іноземців запитували: «Що це за методи? Чого можна досягнути, співаючи щогодини гімн та слухаючи богослужіння? Що це за пластикові щити та дерев’яні палиці? Так не чинять вже давно у цивілізованому світі! Що ви робитимете далі?» А замість нас все зробив Янукович, зараз же робить Путін. Архаїка ж при встановленні нації є невід’ємною частиною. Армія оборони Ізраїлю, наприклад, склалася із такої ж самооборони, котра свого часу, маючи не кращий, аніж в українців інвентар, захищала євреїв від арабських нападів»,- каже Портніков.

Найцікавішим журналіст вважає зараз те, що інтереси простих громадян такі ж, як в олігархів – і ті, й інші хочуть бачити Україну суверенною. Громадяни не хочуть втратити державності, а олігархи – майна, у цьому на сьогоднішній день точка збігу їхньої солідарності. В України  з Росією спільне лише одне – газова труба, у всьому іншому – це чужі нам люди, - вважає Портніков, - і за цей короткий проміжок становлення політичної нації, Україна перетворилася із смертельно хворої - на родича біля ліжка вже хворої Росії. Тільки от золотих ложечок з-під матрацу їй не треба.

На запитання, чи вірить він у те, що Майдан оправдає усі сили, затрачені на нього, Портніков каже, що оперує не вірою, а системою фактів. «Є погана новина, котра стане для нас доброю,- каже журналіст,- Нема грошей. Ми маємо говорити правду: іспит на державу ми не склали і знищили все, що залишилось від Радянського Союзу. За ці 23 роки розікрали усе, що можна було розкрасти, тому політик, котрий прийде до влади одразу зрозуміє, що потрібно працювати, скарбниця ж – пуста. Так, Захід даватиме гроші, втім, кожні вливання в економіку держави строго контролюватиме. Звісно, схеми відмивання коштів все ще існуватимуть, але вони будуть значно простішими та мізернішими.»

Україні негайно потрібне реформування, починаючи із місцевого самоврядування, закінчуючи антикорупційним. Мають бути створені громадські ради, від керівників потрібні постійні звіти, люди повинні виходити на страйки та демонстрації – і це правильно. Прихильники певних політичних сил мають критикувати своїх обранців – це нормальна практика усіх європейських держав. Як подолати корупцію? Дуже просто: а) не давати хабарів; б) підвищити заробітні плати.

На запитання про те, кого він бачить наступним Президентом держави, Портніков не відповів по суті. Сказав, що головне, аби ця людина була об’єднуючою ланкою для країни. А ще натякнув, що Президент має бути з Дніпропетровська. « Моя ідея про Дніпропетровськ не пов’язана з Тимошенко. Львів – Донецьк, Тернопіль – Харків, - поміж тим всім має бути місто напівукраїнське, яке не викликає алергії. Київ – західноукраїнський, результати голосування у ньому мало відрізняються від результатів, приміром, у Жовкві. А от Дніпропетровськ здатен втримати баланс. Взяти до прикладу того самого Кучму, зі всіма його вадами, проросійською орієнтацію, навіть тут, на Галичині, його вважали українським Президентом.

Декількома словами охарактеризував журналіст й два радикальні українські об’єднання. «Свобода», на його думку, - партія опору, вона протиставляла себе режиму, відкрито називаючи його антиукраїнським , і  була права.  Після опору приходить стадія лібералізму – і саме тепер «Свобода» має позмагатись, як партія конструктивної  пропозиції. Щось схоже каже Портніков і про «Правий сектор». Брати активну участь у революційних умовах та у виборчих – це дві різні речі. «Правий сектор» потрібно розглядати уже тоді, коли буде сформована відповідна партія.

Щодо «наболілого» Криму, то Віталій Портніков однозначний: й мови не може бути про початок воєнних дій збоку українських силовиків. Цього Путін лише чекає. Більшої шкоди Росії завдає простоювання її військових частин на території півострова. У імперських намірах східного сусіда він вбачає бажання інкорпорувати Крим так, щоб не залишити Росію в ізоляції до Європи. Путіну не потрібен Крим і Схід, йому потрібна вся Україна, котра не зможе увійти в ЄС, НАТО.

Наостанок Портніков попередив: тепер потрібно багато працювати і не ставити дурних запитань, на кшталт, для чого нам Європа? «Так ніби Європа мріє, щоб ми до неї прийшли. Загалом, як жила вона без нас, так й зможе жити далі. В олігархічній системі, у котрій жила Україна, змінити щось було украй важко. Це було не життя, а імітація, імітація всього. Ми залишили наших дітей біля розбитого корита. Але саме зараз ми з вами живемо в перші тижні незалежності, а  ця революція, усі її жертви, дали нам шанс побудувати державу. Ми створили добрий фундамент, але, який «будинок» на ньому виросте залежить від нового покоління.

Студентів факультету журналістики Портніков попрохав прийти йому на заміну, бо сам вже давно хоче писати книжки. Нова держава потребує нової генерації. Журналістика до цього часу теж була імітацією, каже публіцист, ба, навіть гірше: поділялась на проституцію та провокаторство. Тепер же – час нових можливостей, а отже й викликів.

Ірина Вихрущ

Роман Скрипін: Я знав, що покажу той палець ще напередодні

"Ранок із коханим" , - такими жартівливими написами красувалось багато студентських сторінок у соцмережах 14 лютого. Разом із тими написами львівські шанувальниці Романа Скрипіна додавали до своїх постів фото із іменитим журналістом. 14 лютого він проводив майстер- клас в УКУ.

Такої великої кількості глядачів конференц-зал вишу ще не бачив: близько 600 людей прийшли послухати та побачити " цинічного журналіста". Він же, незважаючи на застуду, вів щиру та цікаву розмову зі студентами понад 3 години.

Про «Громадське»

1. Ідея створення виникла за віскі.

2. Презентація " Громадського ТБ", котра відбулася 12 червня, згідно слів Скрипіна, була провальною:

" Ну ми кажемо, що робитимемо "Громадське". А нас питають: " Ну і? Де?" Ми кажемо: " Працюємо". Нас питають: "А офіс ви маєте?" Ми кажемо: " Ну, коли будуть гроші, то, певно, матимемо". Нас питають: "А де візьмете грошей?" Ми кажемо: "Поки не знаємо". Махнули на нас тоді рукою.

3. "Вийшли в ефір 22 листопада. Те, що саме в цей день розпочнеться " Майдан" не знали, так просто співпало. Спочатку думали, що будуть лише двогодинні ефіри щотижня, втім, від 22 триває щоденний он-лайн- марафон, ефіри можуть тривати 8-12 годин. "

4. " Нам казали, що всі «звйозди», котрі пішли на «Громадське» одразу ж розсваряться або почнуть ділити гроші, або ще там щось. Насправді такий режим роботи та умови, у котрих ми опинилися, зробили так, що ми всі " притерлися" одне до одного. Кращі журналісти тут, бо «Громадське» є явищем унікальним і вільним. Кінець «Громадському» настане тоді, коли хтось почне перетягувати ковдру на себе,- наша сила в командній роботі."

5."У нас в редакції живе такий собі Хтось. Це вже не зміниш. От гукає, наприклад Настя Станько: " Хтось, ну помийте чашки". І ніхто того не зробить. От, коли кажеш: "Сергію, подай мені тексти", то є надія, що ти їх таки отримаєш. А, коли звертаються до великого Хтося - то вважай все пропало. Найгірше це взагалі, коли лунає: " Хтось, ну зробіть щось" - і тиша."

6. «Волонтери - це добре, але іноді думаєш, краще б вони не приходили. От ти робиш свою роботу- приміром, чистиш картоплю. І тут приходить до тебе 20 людей і кажуть:" Ми хочемо допомогти". Ти їм відповідаєш: "Ну О'кей, допомагайте".І тут починається пекло: одні ту картоплю починають рубати, інші натирати, ще одні просто миють. І ти кажеш: "Стоп! Її треба чистити так-так і ось так- це просто". І бачиш ці образливі погляди.

7. Реальна аудиторія це люди віком 18-54 роки

8. Найбільша кількість переглядів - 135 тисяч

9.Перший значний  внесок у діяльність від фонду "Відродження" - 11000$.

10. Найвищі цінності: довіра, служіння професії, взаємодопомога, гідність.

11." У нас нема конкурентів, бо нам немає аналогів."

12. "Що таке "Громадське"? Це бути самим собою."

Про палець

1."Ну, що я скажу... Він є. Насправді на редакційній раді ми обговорювали всю ту ситуацію і вирішили, що така поведінка в майбутньому є недопустима.»

2. "Шкодую лише, що тоді сказав: "Виведіть його зі студії", це було непрофесійно з мого боку, а палець я знав, що покажу ще напередодні».

3. "Діло було як: я кажу в  редакції 16 січня: " На завтра мені Олійника в студію", а ввечері мені телефонують додому і виявляється, що він вже в студії. От я й зв’язався по Скайпу. В студії воно б виглядало по-іншому, не, як та картинка, що тепер гуляє інтернетом. В ефірі, то б виглядало так, що от маю я кінцівки...От."

4. - А Ви б, якби знали наслідки,продемонстрували би знову той жест?

- Які наслідки? І нащо двічі робити унікальні речі?

Про майбутнє

1. - Ви не думали у майбутньому про політику?

 - Ні, воно нам не треба. Краще бути по цей бік барикад. От уявіть, стаю я політиком, приходжу на «Громадське» - і мені якийсь журналіст палець показує.

2.- А викладачем не хотіли би стати?

- Я? Та ви он в моїх запитайте, як я їх муштрую, навряд це добра ідея.

3. - А Ви не думали, що рейтинг "Громадського" після революційних подій може впасти...?

- Та він не може впасти, він впаде, але, сподіваюсь, не критично. Зараз готуємо безліч нових програм. Головне не працювати за шаблоном або якоюсь калькою.

Про традиційні медії:

1. "Відбувається «порнотизація» класичних медій."

2. "Їх лише рятують шоу, де виходить ведуча в красивому платті і всі аплодують за вказівкою."

3." Та воно взагалі все косе, дурне, біжить туди, не знає, куди."

4. "От їм кажуть: все тікає в Інтернет. А вони: може, ми тоді собі сторінку на Фейсбук зробимо. Там анонсуватимемо. Питання: Нашо?"

5. "А ще цей грим на телебаченні. Того ведучого замалюють і він, як лялька з театру Кабукі, ще й з суфлера читає,- такий страшний демонічний образ."

Про себе

"Зіркова хвороба? У мене її немає. Про мене по-різному кажуть, он, що я мізантроп, сноб і взагалі ставлюсь до всіх зверхньо. Але ж не до всіх! Із простими людьми - я простий. Навіть називаю, себе чемпіоном з недолугих жартів, бо частенько піджартовую до офіціантів чи персоналу певного. Але, коли до тебе в студію приходить депутат, який має людей за бидло, якось переключаюсь. Це самовільно виходить."

Закінчилась тригодинна бесіда роздачею автографів та безпосереднім живим спілкуванням із гостем. Як уважно запримітив хтось із аудиторії: Не все ще втрачено, коли у черзі за автографом не до якоїсь естрадної співачки, а до журналіста стоїть така кількість людей. Сам Скрипін увечері написав у себе на Фейсбук:"Така аудиторія - крутіше будь- якого " Телетріумфу".

Ірина Вихрущ