У гонитві за рідним втікачем

«У тебе запізнення закладене генетично. Всюди. Завжди. Жила б ти в нацистській Німеччині тебе б розстріляли у першому числі тих, хто запізнюється, відстає від усіх загалом та від норми зокрема, не викрикує гасел, дозволяє собі  час від часу «позайцювати» в трамваї, коротше кажучи саботує системний уклад. Пам’ятаєш, як на зупинці ти випадково почула розповідь контролера про те, як він би саджав на палю усіх депутатів, «зайців» та інших шарлатанів? Два тижні на тих палях він би тримав засмерджені трупики і приводив дітей дивитись, аби бачили і боялись. Так от, якби впав метеорит, астероїд або, врешті, до влади прийшли контролери, твоя голівонька першою б опинилась на патичку у страшному музеї цього мисливця за зайцями» – думки мої в гонитві  перетікають одна в одну, втім, головна та провідна серед них – це прокльон самої себе за вічні спізнення. /Тернопіль в’ється-викручується із букв, із затиснутого у руці квиточка./

До всього горя, звісно зламався трамвай, звісно у тебе за плечима 5-кілограмовий портфель, звісно, це саме та п’ятниця, коли Львів засипає снігом і, звісно ж, – ще 10 хвилин до потяга, а ти вгадуєш, як у рулетці: встигну добігти від костелу чи ні. Зачасту встигаю. Хоча, скільки було тих моментів, коли потяг показував тобі свій залізний «шиш», і ти шкандибала до кас із проханням на перший-ліпший до Тернополя. До десятка таких разів точно назбирається: «А пам’ятаєш, як таксі від центру за 4 хвилини закинуло тебе на вокзал і ти, вхекала, мокра, задихана, закашляна (хворіла ж тоді), тремтяча всілася на своє містечко у вагоні, на котре вже поклала око жіночка із верхньої бокової полиці?» /П’ять хвилин. Тернопіль вислизає./

По дорозі на вокзал я геть нічого не бачу. Іноді через сніг, котрий заліплює видимість на 99.8%, а іноді тому, що єдине, що бачу, запізнюючись на той же поїзд – циферблат годинника.

Сьогодні я встигла. Сідаю та розглядаю сусідів. Навпроти – студентка із громіздким ноутбуком, біля мене чолов’яга татового віку, а жіночка(видно, його дружина) видерлась на горішню полицю без постелі подрімати. Їм теж до Тернополя, їдуть від доньки, котра навчається на архітектора у «політесі». Всю нижчезгадану інформацію отримую від чолов’яги не безпосередньо, а з діалогу між ним та дівчиною навпроти. Допоки дружина спить чолов’яга імпозантно усміхаючись перевіряє на студентці власні ловелаські здібності (як чудово, що у моїх вухах навушники, хоча музика у них насправді вмерла, втім вони надають мені вигляду зайнятої обмеженої молодої особи, котра те й робить, що цілісінькими днями слухає свій «плєєр», тому дядечко хапає в сіті необачну дівчину навпроти). Тим часом дружина його прокидається та спостерігає за всім зверху.  Вона образилась і у Тернополі надуто йтиме із сумкою попереду горе-чоловіка. Збоку ще одні шуми, жіночки бальзаківського віку повертаються на рідні села: «Я йому казала туткай зразу не дзвонити, бо ше може буду бігла за поїздом і не буду малам чису, тотой і не телєфонує»

На щастя, мені таки вдається видобути музику із маленького друга, котрий рятує мене у таких шумних місцях та безглуздих ситуаціях і я врешті визираю у вікно. Під колдплеївські «годинники» проганяюсь поміж численними стовбурами, що майорять на білому фоні. Час від часу вони перетворюються у суцільну сіру смугу, втім, якщо поглянути вище, затримати погляд на кроні, то вона чітким силуетом застигає у пам’яті. Мені крони пізньоосінньо-зимово-ранньовесняних дерев нагадують капіляри. Безліч маленьких покручених судинок. Чорні, вони пробиваються крізь туман, творячи мереживо на білому небі. /Він виглядає з-за кожної крони, усміхається та вже не втікає/

«Тернопіль – це очікування Тернополя. Тернопіль – це ще трохи і…», -

пише у «Лексиконі інтимних міст» Андрухович. І справді, така омріяна собі точка N, до якої б дорости, добігти, долетіти, домчати. Ввижаються його вогні, його солодкі букви, статика вулиць, а не ця колійна штовханина. Вся ця магія розвіюється, коли ступаєш на тернопільську платформу тернопільського вокзалу тернопільською ногою із 38 розміром взуття. Ні, тебе зустрічають ці вогні, статика вулиць, солодкі букви та різкий голос диспетчера, але це вже не те.  Це, як чекаєш Нового Року, очікуєш, фантазуєш, а потім – різко падаєш у реальність із 12 ударом курантів.

Коли я доїжджаю у залізній змії до очікуваного Тернополя, у мене є ще маленький пунктик. Дуже важливий. За 3 хвилини до прибуття потяг переїжджає залізничний міст, із котрого видно вечірнє місто – в той момент я обов’язково маю бути біля вікна. Тут звершується очікування і переходить у не таку захопливу реальність: адмінбудівля, вулиця-артерія, вогники житлових будинків серед котрих і мій. /Все. Гонитва за втікачем-містом завершена. Тернопіль широко усміхається і завмирає/ «Станция Тєрнопаль. Вихадітє, пажалуста, бистрєє, остановка на станциї скарочена».

Ірина Вихрущ

Небезпечне свято зими у Тернополі (відео)

Воно-то цікаво, але ж як небезпечно! Яке воно, Свято зими 2013 у Тернополі?

Близько двох годин мені знадобилось для того, аби ознайомитись із цьогорічним Святом зими у Тернополі. Виступи сноубордистів, змагання лижників, виставка снігових фігур на ставі та конкурс на кращого сніговика серед шкіл міста - далеко не все, чим вирішила здивувати міщан та гостей міста мерія. Навколо ставу - ярмарка із щонайрізноманітнішими товарами, поруч - здіймається в небо велетенська повітряна куля із гербом міста, по кризі швидко несуться упряжі з кіньми, займають позицію до старту лижники. Втім, про все по порядку.

"дивні"потворки розважали дітей

 Перше, що привертає увагу, коли спускаєшся в парк сходами біля фонтану Гронського - гучна музика із улюбленої місцини тернопільської молоді "Єлисейських полів".  Там під запальні пісні Nirvana, Linkin park та "заміксованих" композицій інших популярних гуртів, спускаються по славетних горбиках сноубордисти. Нижче - розміщена залізна конструкція, на котру кожен намагається вистрибнути та проїхатись. Вдаються трюки не всім, важко спортсменам і видряпуватись на слизькі гірки разом зі спортивним інвентарем. 

Сноубордист Діма дивиться на спуск товаришів з усміхом, розповідає, що сам займається сноубордингом 8 років, втім, завжди долав снігові  трампліни, залізне перильце для нього - нове випробування. Каже, друг на такому колись ключицю зламав. 

"В сноубордингу головне бажання та прагнення навчитися. Падаєш-падаєш спочатку, коротше, взагалі багато падаєш (сміється), звісно, й травм може бути багато. Але якщо є бажання - все вийде!" - каже хлопець.

мужня дівчина Аліса

Не можливо не помітити серед відважних хлопчаків й героїчну спортсменку. Аліса - єдина дівчина , що стає на дошку та сяк-так, вихиляючись і падаючи, але все ж з'їжджає з гірок. Запитую її, чому не запросила подруг покататись, на що Аліса відповідає:

"Дівчата часто бояться ставати на сноуборд, а все тому, що у них зміщена точка опори і тому важче втримати рівновагу. Падіння, травми - це завжди лякає та от навіть я - лицем в сніг і вже маю "чудесний" вигляд! А на сноуборд встала вперше 3 роки тому, у Києві."

 Якщо довго стояти та дивуватись непростим трюкам спортсменів, можна добряче змерзнути. Отже, вирушаю у бік яток. Там і шашличок за 35 гривень скуштувати можна, і пивом підкріпитись, і, навіть, глінтвейном "горло прогріти". Щодо останнього - то  задоволення вартувало 10 гривень за невеличкий пластмасовий стаканчик із рідиною. Звичайний, "винний" напій був доволі розведений, втім, медовий, від луцьких крамарів, смакував на славу та ще й іншу розцінку мав. Горнятко меншого розміру - 5 гривень, більше - 10. 

       

       Поміж тим, попиваючи теплий напій, просуваємось далі. Серед дешевих китайських іграшок можна віднайти на ярмарку і вироби з лози, дерева та глини, а також хмільні медові напої ( 25 - 50 грн. за пляшку). Біля масок із фільму "Крик" вправні торговці зуміли розмістити й образи із ликами святих - виглядало, щонайменше, дико. До пана, котрий торгував виробами з глини та приїхав з Луцька причепились три жіночки із вимогою заплатити за розташування своєї ятки у парку 35 гривень, - тут й перша сварка. Чому мерія не подбала про місця для торгів раніше - невідомо, втім, свято для багатьох було зіпсовано.

     

атракціон-м'ясорубка

            Виходжу на озеро, тут - повно люду. Запитую у пана, що керує упряжкою з кіньми, за скільки прокатає і який маршрут. Дізнаюсь, що така "радість" вартує 10 гривень, а шлях двох гнідих конячок лежить до Острова Закоханих та назад тією ж путтю. Раптом - гуркіт: на озеро викочують якусь дивну конструкцію, з велетенським винтом, трьома колесами та сидінням. Діти одразу ж зацікавлено заглядають на штуковину. Запитую у чоловіка, що допомагав вивозити техніку на кригу, що то. Каже - електричні сани.

 "Не дай Боже Вам в них сідати. Серйозно! Я взагалі не знаю, як мерія дозволила, щоб він тут їздив. Мій знайомив отако колись катався в тому, перевернувся і той винт йому зразу ноги відрубав! Там якийсь камінчик чи нерівний сніг - і воно зразу перевертається, може фарш з людини зробити!"

         Запитую у конструктора, котрий порається біля мотору, що вийшов з ладу, кого кататиме на цих санях. Каже, всіх бажаючих. "Як? Самих?"- запитую. "Та ні, я з ними буду"- непевно відповідає. Зазначу, місце у санях - одне, невеличке. А орієнтовна ціна за небезпеку - 50 гривень.

        Прогулявшись ще по ставочку, я сумно зітхнула, дивлячись на веселі санчата, у котрих батьки саджали маленьких діток та катали по колу - і, куди так швидко втікає дитинство? Недалечко і школярі із восьмої школи, "гострять лижі" до старту. Кажуть, мають і нагороди, і у змаганнях участь брали, втім, хвалитись вони не дуже охочі.

дитинство, ти куди?

       Уже біля Острівка Закоханих помічаю казкові снігові фігури жабок, драконів, їжачків, хатинок. На бережку тим часом розмістились представники компанії STIHL. Скажу одразу, до свята вони підготувались не так потужно, як торік. Із льоду вирізьбили лишень лавочку та число "2013".

      По мостику мігрую назад, у парк, і тут помічаю біля берега...тоненьку кірку льоду та...воду! А зовсім поруч пролітає упряж з конячками та саньми. Напевно, крига у центрі ставу ще міцна, втім, біля берега - проступає-хлюпає водичка. Наскільки доцільно проводити усе дійство зараз, у цю сумнівну зимово-весняну пору, на озері? Сьогодні, звісно, вдарили морози, втім ще вчора-позавчора місто потопало у відлизі. З острахом дивлюсь на люд, котрий тупцює на ставку та зітхаю. Помічаю ще одну цікавинку: бідолашні рибалки втекли у пошуках рибки аж під самісінький Кутківецький ліс.

Сергій Віталійович "наказує" добре розважитись

       А ось на сцені з'являється міський голова. Сергій Надал відзначає особливим те, що Свято зими "стартувало" після християнського свята Стрітення. Еге ж, думаю, і крига вже скресає, чудова особливість!  " Бажаю усім гарно розважитись та зустріти давніх друзів!" - закінчує міський голова. "Ага, і не перетворитись на фарш на деяких атракціонах", - додумую я.

смачний хмільний крам

Відчуваю, що добряче замерзла, втім, ще проходжу алеєю сніговичків. Станція юних техніків має особливого зимового чоловічка. Ніс у нього - лампочка, вуха - кружальця з динаміків,- красень! Школярі ж на своїх сніговиків не шкодували ані шапок, ані рукавичок, ані ...колись модних  "американських" хустин.

Таке-от цьогорічне Свято зими: зі своїми цікавими розвагами, змаганнями та конкурсами - і за це Тернопільській міській раді "товстенький" плюсик. Втім, не менш габаритний мінус за небезпечні атракціони (попри те, що у парку стояли карети "швидких"), недостатньо приділену увагу погоднім умовам та товщині криги на ставі, де представлено найбільше розваг, та ... зіпсоване свято багатьох крамарів.

Ірина Вихрущ

Дімин друг колись так ключицю зломав...

Аліса "пірнає" у сніг

спортсмени "гострять лижі"

страшні маски і образи...дико

бджоломен запрошує на медовуху

крамаря з горшками ледь не вигнали

:)

вода і коні...жах

"Електронік" та його творець

Особисто моя думка про потребу створення сайту "Тернопіль студентська столиця"

Тернопільські студенти замість того, щоб вчитись, возвеличуватимуть мера-Надала

       Сергій Віталійович все більше тягнеться до молоді. Тепер позитивних матеріалів про його діяння з'явиться вкрай більше: подарувавши "хорошистам" тернопільських внз медіа ресурс, міський голова, мабуть, сподівається на потужну віддачу. Як стає відомо чи не з першого допису на порталі, Надал вже "зацінив" студентів, котрі йому пишуть.

"Сьогодні у сесійній залі Тернопільської міської ради відбулася презентація сайту «Тернопіль – студентська столиця». Презентували його головний редактор Мар’яна Зварич та голова організації «Файне місто» Рустам Ергешов.

Ідея студентського порталу особлива через його «фішки» - оцінка викладачів на хабарництво, можливість молоді самим писати новини, календар подій, карта міста та унікальні студентські сувеніри.

На завершення презентації Сергію Притулі та Сергію Надалу подарували варіанти цікавих і самобутніх студентських сувенірів", - пишуть на новонародженому порталі.

"Студентська столиця" під надійним крилом мерії

Як відомо із попереднього досвіду, громадська організація "ФМ", котра усіляко допомагала у створенні нового медіа ресурсу, відома своєю непослідовністю та налаштованістю не на роботу, а на ... "показуху". Щодо першого, з достовірних джерел відомо, що  ще влітку "ФМівці" піарились самі та піарили "Фронт Змін", втім, зараз повернулись до свого "першоджерельця" - Сергія Надала. З приводу іншого - пусті та невагомі акції і діяння організації  зачасту створюються лишень для позування на камеру її молодих та зелених керівників. Згадаймо хоча б "презерватизацію", акція, мета якої було поширення презервативів невідомої марки, а відповідно й якості серед тернополян 1 грудня 2012 року. 

        Отак, віддзеркалюючи одне одного у люстерках чи то пак об'єктивах фото- та відеокамер  "свідома молодь" та нинішній мер демонструють свою плідну псевдодіяльність. А, може, тій молоді і повчитись би не завадило, чи розміри кишень міського голови "зацінили"( користуюсь сленгом нового новинного сайту,-простіть за тавтологію) керівники вишів, де "навчаються" нові піар-технологи Надала? 
          Врешті, не пирскаю ж я жовчю і не вишукую конкурентів у міці журналістського словеса, просто, якби студентський портал створювався за ініціативи самих студентів, за допомогою друзів-програмістів, власних знань та надбань, а не показово влаштовувалась презентація у міськраді та обдаровування мера-Надала чудо-сувенірами, я була б першою, хто подав би руку новим "колегам по цеху" та першою, хто б поставив "лайк" за свідомість та самоорганізацію. А так - думайте самі. І вирішуйте теж.