Любко Дереш: Майянці вже тоді знали, що у нас буде Євро

Мрія усіх  "дерешоманів" вчора нарешті здійснилася: молоді підлітки-неформали із дредами та уже старші їхні "колеги", котрі "переросли" фестивально-романтичний вік свого життя, - усі упевнились, що Любко ще живий, що вже заручений і, що за п'ять років повного затишшя, таки добряче змінився.  20 квітня у Львові у Книгарні Є Любко Дереш презентував свою нову-стару книгу "Голова Якова".

Чому ж нову-стару? Мабуть, тому що Дереш розпочав її створення ще дуже давно, писав, як то кажуть, "у шухляду". Потім, вирішив із тієї "шухляди" таки вийняти і створити роман, котрий би носив назву "Як стати Богом і не заплакати".

"Спочатку я взявся за це діло досить серйозно. Оскільки, головний персонаж - композитор я брав консультації у музикантів, бо моєї освіти та обізнаності в тому не вистачало.  Я поїхав на дачу в глухому лісі до знайомого художника Віктора Антончика( Це він пізніше сказав мені, що музика таке ж заклинання, як слова).   Чим далі я писав, тим похмурішим ставав роман, тим важче мені ставало в голові з тим твором. Кожен персонаж, котрий входив у книгу, був порівняний мною із різними людьми. Я пригадував, які чоловічі повадки він має, манери якої дівчини нагадує. Спочатку все було чітко: я уявляв роман як таке собі коло і кожного персонажа "заганяв у певний цикл", втім, потім я почав зустрічати все більше людей, схожих на персонажів моєї книги: композиторів, дівчат. Мені стало насправді лячно, особливо тому, що я назначив завершення книги та смерть головного героя на своє день народження. У певний момент я зупинився і подумав: "що ж я роблю?" На той час було написано 3/4 роману,- а це містична пропорція. Це вже точка втілення. Тому поквапився дописати книгу і знову поклав у шухляду. Видавати роман, звісно, рука  не підіймалася", - розповідає Любко.

Ми ж справді пригадуємо: 2-3 роки тому Інтернетом ширились уривки роману, пожадливі читачі вимагали ще і ще, книгу обіцяли от-от представити публіці, а потім все різко "заглохло " і забулося. Сам Любко пояснює це так:

"Потім я на 2 роки відклав роман. І чим більше часу проходило від його написання, тим страшнішим він мені здавався, герої були тривіальнішими. Але в один момент мені засяяло світло, з'явилася колісниця, як в античній п'єсі "Бог із машини" і щось сказало мені :" Любче, стань і пиши!"( сміється) І я сів переписувати. За романом, котрий був написаний я побачив створення іншого сюжету, більш прозорого. Я редагував-редагував і помітив, що від попереднього роману мало що залишилось."

Потім Дереш навів цитату із "Бгахават-Гіти", якою ознаменував потрібність повної деформації роману. Любко звертався до своїх юних читачів, котрі від нестачі повітря та місця вже ледь не вмлівали та ловили кожне слово свого кумира, як до високо обізнаних людей, котрі і Бгахават-Гіту напам'ять знають, і цитувати її без проблем можуть. Виглядало це трішки кумедно, позаяк у більшій мірі у залі зібралися такі собі фанати "Культу", "Наміру" та інших попередніх його книг, легких та молодіжних. А тут письменник просто навалився на них із священними текстами загалом, і з Крішною зокрема.

" І тоді я назвав уже "Голову Якова" алхімічною комедію. Комедією, тому що мені стало дуже смішно: я зрозумів як може жартувати Бог. І алхімічною, позаяк, в ній теж є ті три фази. Фаза гниття - чорний колір, старе відмирає і все це переходить до другої фази - повного очищення, білого кольору. Така собі фаза "tabula rasa", себто "чиста сторінка", коли можна почати все спочатку. І червона, коли із порожнечі з'являється щось нове, філософський камінь. Те все було з моєю книжкою" - розповідає автор.

З приводу ж Апокаліпсису, то письменник таємниче розповідає, що майянці ще створюючи свій календар знали, що у нас буде Євро. Усе підпорядковується кольорам та секторам і навіть з'являється та містичність, коли позираєш на годинник, а там  : 20:12 або ж 17:17.

Взагалі у книзі поєднуються різні типи чоловіків та жінок і всі вони збираються під одним дахом. Чоловіки у різних вікових кризах: один  у 14 років, інший у 28-29 , ще інший у 40 переживають свої вікові суперечності. Жінки теж різні: одна Північна - валькірія, Снігова королева, інша Східна - тонка, близька до медитацій, Західна - помішана на Фройді та Південна.

Дереш каже: "Кожному чоловікові пасує якийсь певний тип жінки. Відбувається таке собі подьоргування. І оці речі в одному домі, різні люди, їхні потяги і до чого вони призводять я й описав."

Наприкінці, Любко Дереш читав та виділяв певні моменти із книги. Було дивно, що саме любовно - трагічну лінію він вирішив озвучити для відвідувачів. На Ірені( Північній жінці у житті Якова) та соліпсичному світогляді персонажа письменник концентрує свою увагу. Поміж читанням він згадує і про дивну ситуацію, коли батько хлопця, котрий написав ряд статей та матеріалів і, власне, був соліпсистом, себто вважав себе Богом, після синового самогубства надіслав Дерешу ці матеріали. Від  цього хлопця  віддалились люди, втім, він відчув велике творче піднесення. Цим відступом Любко пояснює, що для когось книга буде чужою і малоцінною, а для когось навіть дуже близькою.

Коли діло дійшло до запитань, то виявилось, що їх геть немає. "Зачарована" та "загружена" аудиторія ніяк не могла відійти від почутого, тому Дереш запропонував всім поплескати, "не для нього, а щоб розрядити обстановку". Затяглася і автограф-сесія, де читачі уже були активнішими та "навчилися говорити". Приміром, мені Любко відповів на запитання про сильні жіночі образи у його книгах: "Мені просто цікаво досліджувати жінок, мабуть, образи виходять вольові. Мабуть, це все ж моя слабкість."

Ірина Вихрущ

ltdaily.info

Ірина Вихрущ

У Тернополі продовжують освячення Великодніх кошиків

Сьогодні, 14 квітня, від 14-00 біля катедри освячують Великодні кошики.

Від самісінького ранку за вікном – дощ. То він накрапає, то просто падає, то геть, як з відра, поливає місто. Тут лишень спробуй здогадайся, коли вийти із дому, аби у кошик та на тебе потрапило більше свяченої, аніж небесної води.

Біля церкви витає приємний запашок, ніздрі лоскоче, призабутий за часи посту, ковбасний дух. А люду – не злічити: віряни стоять побіля церкви у два ряди, чатуючи на містечко, де б увіпхнути свій кошик. Щастить найбільше отим маленьким діткам, котрих батьки випихають наперед – їх і окроплять рясно, і біля кошика гарне фото зроблять. Щодо корзин, то у них наїдки – найрізноманітніші. Потрапляє туди окрім звичних пасок, яєць, сиру, масла, ковбас ще й вино, шоколадні фігурки пасок, писанок, фрукти. Люди несуть на Великоднє освячення окрім продуктів, натільних хрестиків ще й велетенські образи.

Дощ продовжує гратися з людьми:  над кошиками раз по раз з’являються строкаті парасольки, вітер задмухує свічки, а віряни вперто їх запалюють.

Опісля посвячення фотоапарати ідуть в повен хід: хто знайомих зустріне, хто далеку рідню. Цьогоріч біля церкви причаїлись в кущах великі розмальовані крашанки. До них вишикувалася просто велетенська жива черга охочих сфотографуватись. Серед натовпу чулось “А чи ви прилипли до тих яєць?” , ” Скільки можна позувати?!”

Освячуватимуть Великодні кошики до пізнього вечора та навіть після нічної Великодньої літургії. Дещо випереджаючи час – Христос Воскрес!

Ірина Вихрущ

“Голова Якова” котиться містами, котрі прийматимуть Євро

Неблагополучно якось перед самісіньким Великоднем та й про армагедон… Втім, “Голова Якова” котиться Україною, уже в п’ятницю вона примандрує у Львів, де, врешті, буде презентована автором у “Книгарні Є”.

“Голову Якова” особисто я віднайшла 29 лютого під стелажом із зарубіжною літературою. Стояв собі такий запилюжений стовпчик із новим творінням Дереша – і нікому до нього діла. “Дивовижа!- подумала я тоді,- це ж його “Намір”, “Поклоніння ящірці”, “Культ” розбирають, як гарячі пиріжки до сих пір, а довгоочікуваний новий роман( ще й алхімічний, ще й про Євро) валяється десь у закутках книгарні.” При чому, жодного гуку-звуку про яку-небудь презентацію.

Оскільки сучасна українська література особисто для мене розпочалася у 15 років із, власне, Любка та його “культо-намірів”, то заплатити якийсь тридцятник за “Голову Якова” мені не вартувало жодних труднощів, хоч я й давно переросла молодіжно-юнацькі вульгаризми, жаргонізми та все інше, що колись рясніло у оповідках Дереша та,що викликало таке трепетне відчуття у дітей, втомлених шкільними Чіпкою та панщинами-стражданнями.

Одразу ж вдома всілася “серфити нетом” у пошуках рецензій на нове творіння, та окрім цін по Україні та невеликого викладу сюжету, нічого путнього так  і не знайшла, це вже зараз де-не-де “прокльовуються” навперебій майже хвалебні і майже оди. А мені, мізерному читачу і аж ніяк не літературознавцю, спочатку не сподобалось.

Не буду кривити душею, читалось якось легко, мабуть, тому що “Голова Якова” така собі енциклопедія настрою – на чім твоя голова зациклена ту думку й хапаєш, нею зачитуєшся. Творча криза? Ото маєш Якова і його творчі пориви-пошуки. Життя дало тріщину, хтось когось”кинув” і, як то кажуть, гриби не порятують – от і маєш Майю, Ірену, Матвія  та всіх інших персонажів зараз узятих. ( доволі вдало підібрані імена персонажів: Майя – плем’я майя, брат Якова – Матвій, як апостол, котрий до приходу Христа був митарем. Брат Якова же – помічник депутата. Сам Яків- як апостол, котрий  був убитий , йому стяли голову. і т.д.) Ото ніби і все складається у сукупну картинку, подекуди навіть цитуєш друзям, а подекуди – хоч плач, не Дереш, не вірю, не те. Ну, скільки ж можна гадити на Євро? Каркати, каркати…Та з таким апокаліпсичним підходом так усе й станеться, так усе й буде.

Забулося. Втім, якогось дня виходжу із приміщення львівського вокзалу по приїзду із дому: поїзд запізнився, лінію ремонтували, грозові хмари натягнули небо, Чернівецьку – Городоцьку вкотре ремонтують. Туристи, львів’яни, приїжджі, дощ, рев машин, у велетенських ківшах котрих земля – чорна та смолиста, люди з торбами(як втікачі) поміж ямами, поміж гулом машин, бруківка, складена великими пірамідами поблизу собору святої Ельжбети. Пил. Ну чим не Армагедон? Чи підготовка до прелюдії, до Євро? Згадався Любко, згадалася цитата:

“Футбольне поле. Він майяський жрець, який кричить у складені долоні…І летять голови з пліч команді суперників…” або ще ” Пане Богусе, що ви думаєте про кінець світу? Найближча дата – це дві тисячі дванадцятий рік, рік вашого чемпіонату. Адже гра в м’яч пішла від майянців.  Так, це була ритуальна гра, гра-містерія. Грали двадцять гравців, по кількості богів у пантеоні. Вони жбурляли одне одному важку каучукову кулю. Майяський Всесвіт лежить на чотирьох кольорах: на червоному, білому, на синьому і жовтому. Чотири стадії, дві сторони, один всесвіт. Я маю на увазі один м’яч. .. Як прапори Євро дві тисячі дванадцять. Прапори Польщі та України.”

І над цим усім симфонія. Симфонія Якова – музиканта-генія.

Євро як армагедон. Відразу виникає запитання: реальний чи душевний, армагедон людського донепападу(бо занепад  повільно відбувається) чи реальної зовнішньої розрухи світу? Так само як голова Якова – те, що в ній( муки народження симфонії, страждання соліпсиста) чи голова у зовнішньому аспекті – код армагедону – голова Івана Хрестителя, код Булгакова або ж голова як м’яч, наші голови, уми, старання, відновлені дороги, підготування до свята, що потім “поюзають” та на чім зіграють туристи, брітіш ґайс, приміром…

Розуміння роману приходить згодом. Коли вдивляєшся в своє місто, в свою країну, в її людей, в її геніїв, коли бачиш свої та чужі драми, коли їх переживаєш. Мабуть, справжнє розуміння приходить саме так.

Отож, 20 квітня у п‘ятницю о 18.00 у “Книгарні Є” відбудеться презентація книжки Любка Дереша “Голова Якова”.

Ірина Вихрущ

ltdaily.info

У Страстну середу студенти-міжнародники чинили добро

Одинадцятого квітня навпроти вокзалу, на площі Двірцевій, студенти факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка роздавали їжу безхатченкам.

Акція “Нагодуй безхатченка” відбувається вперше та зорганізована громадською організацією “Молода дипломатія”, котра діє при університеті. Студентам вдалось зібрати 3000 грн. для покупки продуктів та оплати праці кухарів університетської їдальні, а також для придбання соку та необхідного облаштування для акції.

” Я сьогодні допомагаю роздавати їжу для бідних та розливаю по стаканчиках сочок, – усміхається Оля Максимець, юна учасниця ГО “Молода дипломатія,- Ми дуже ретельно готувалися до акції, ходили до багатьох гіпермаркетів, супермаркетів, аби назбирати кошти для її

проведення. На жаль, не всі погоджувалися допомогти, навіть скриньку почепити не хотіли… Втім, ми все ж зорганізувалися. До столиків підходить багато людей, але в більшості цигани. Хапають порцію – і мчать їсти! А он, бачите, осторонь сім’я, мабуть, стоїть. То українські безхатченки, вони все соромились підійти допоки ми їх не покликали.”

До слова, нагодувати благодійникам вдалось 250 безхатченків, раціон складався із гречки, котлет, хліба, салатів та соків. Акцію хочуть зробити щорічною.

Ірина Вихрущ

ltdaily.info

Ltdaily.info проти куріння