З глибин
сердець джерела пружно б’ють —
І шумувати морю, не вмирати,
Хай ллють у нього і любов і лють,
Тривожну шану, жовч гірку розплати…
І шумувати морю, не вмирати,
Хай ллють у нього і любов і лють,
Тривожну шану, жовч гірку розплати…
Іван Драч
«Джерела пружно б’ють»… Таку назву носив
один із моїх шкільних підручників, найменований рядками із вірша Івана Драча.
Джерела, - як символ життя, невмирущості та розради, бо там де вода – життя,
там, де сила пробивається крізь сотню перешкод – боротьба.
Сумно, коли знайомі та рідні з дитинства
місця, захаращують та ізольовують від тебе. Доля Кузьмовичевих джерел , що
неподалік Співочого поля у парку Національного відродження, відома, мабуть,
кожному тернополянину: ще рік тому джерела окупувала релігійна громада та звела
навколо них мур, перекривши таким чином усім бажаючим доступ до води. Судова
тяганина із самопроголошеною церковною громадою триває, втім, і мур «кріпленько»
так тримається землі: «невідомо хто зводив»,
«не можна руйнувати». А, якщо місцина й справді благодатна, то навіщо
ховати її від людей, забудовуючи кам’яними стінами?
Чи пружно битимуть джерела та тішитимуть
око кожного без винятку тернополянина покаже час і правда, а невірних вірян
перш за все чекає Божий суд.
Ірина Вихрущ
Немає коментарів:
Дописати коментар